Андрей прекрасно поет. Более того, он прекрасно поет по французски. И сегодня у меня в голове крутиться обрывок из книги...

Багато років я навчаю людей французької. І дітей і дорослих. Учні бувають різні – ліниві і старанні, неслухи та слухняні, обдаровані і не дуже, бувають теперішні та дорогі колишні. Але був у моєму житті одного разу потенційний учень.
Підходить до мене колега, учителька англійської мови, і каже:
- Знаєте, мій молодший син, йому шість років, так от, він просто марить Францією: всі передачі про неї дивиться, енциклопедію читає, Ейфелеву вежу скрізь малює! Він мріє вивчити французьку!
- Без проблем! Нехай приходить, навчу! Ті, котрі захоплені,- найкращі учні, - кажу я.
Минуло пів року. Знову до мене підходить до мене в учительській та сама колега:
- Знаєте, я про вас пам’ятаю, мій син…Він уже у першому класі. Він так мріє про Францію, так хочу вивчити французьку, просто марить!
- Я ж казала – немає проблем! Хай приходить, розберемося.
- Але… знаєте, є проблема. Тут така справа…Нам логопед не радить, адже він в мене «ер» не вимовляє. Rичить, розумієте? А ваша Фrанцузька може закріпити те, з чим ми боремося.
- Ну не знаю…Ви – мама. Ва видніше. Для мене такий учень – як знахідка; і навчатися хочу, і все Rичить!
- Ну, ми поки що зачекаємо, порадимося ще…Але він дуже хоче, просто марить…

Пройшло кілька років, я давно поміняла місце роботи. Одного разу на вулиці хтось гукає до мене: «Мадам!» озираюся – вона,вчителька англійської. Махає рукою, широко посміхається.
- Здрастуйте! Як ви? Де ви? Знаєте, мій молодший син, він уже у п’ятому класі, але ми про вас часто згадуємо…Англійська в нього з першого класу. А от у п’ятому довелося обирати другу мову між німецькою та французькою…
- Ну і?.. – збентеженно питаю я.
- Розумієте…Така справа - все ж таки нам із логопедом не вдалося тоді остаточно викорінити його дефектне «ер». І навіть досі в нього проскакує якесь неслов’янське Rичання, - каже вона трохи винувато.
- І ви хочете сказати, що через це ви змусили його вчити німецьку?!
- А що мені залишалося робити?! Звісно, ви ж знаєте – він марить Францією, так мріє вивчити французьку…Але хіба ж можна?..
- І як у нього з німецькою? – ставлю я майже риторичне запитання.
- Він її ненавидить, - розводить руками колега.
- Ось мій номер телефону. Нехай приходить.
- Ні, що ви! Як можна?! А як же?..
- Знаєте, мем, це злочин проти дитини! Син вам не пробачить.
Учні бувають різні – ліниві і старанні, неслухи та слухняні, обдаровані і не дуже, бувають теперішні та дорогі колишні. Але був у моєму житті одного разу потенційний учень. Прекрасний потенційний учень…

Интересный он человек...Но с ним тяжело говорить...На людях - он веселый, наедине - искренний, настоящий, как будто знаю его давно, а в контакте разговор не клеится... Вот так бывает....И у него прекрасный музыкальный вкус